Устилу́г (пол. Uściług) — місто (з 1940) Володимир-Волинського району Волинської області, розташоване на правому березі Західного Бугу при впадінні в нього р. Луги; Історія Багато нелегких та багатостраждальних подій відбулося за 850 років існування міста. Його вигідне географічне положення, торгівельне значення ставали приводом для спустошливих нападів, боротьби за устилузьку землю. Перша згадка про Устилуг в літописах належить до 1150 року і пов'язана з ім'ям великого князя київського Ізяслава Мстиславовича. У 1240 році орди Батия захопили та майже повністю зруйнували місто. В період литовсько-польського панування на Волині Устилуг був володінням багатьох феодалів, міжусобиці між якими дуже перешкоджали розвитку міста. У 1595 році українське населення міста підтримало селянсько-козацькі загони Наливайка в боротьбі проти ненависної панщини. Жителі міста взяли активну участь у національно-визвольній війні українського народу під проводом Богдана Хмельницького у 1648-1654 роках. В 1812 році, під час навали наполеонівських військ, Устилуг знову стає ареною воєнних дій. У 1886 в місті народився український художник Петро Бромирський. 1892-1914 рр. - в Устилузі проживав композитор Ігор Стравінський. Неподалік з будинком Стравінського знаходився будинок Управителя Г.Белянкіна, випускника Філадельфійського суднобудівного університету, капітана I рангу. Багато зусиль доклали Белянкіни для соціального розвитку міста. Г.Белянкін опікувався церковноприходською школою і побудував ще одну для дітей форналів. Г.Белянкін заснував лікарню на 25 ліжок, в якій надавались безкоштовна медична допомога робітникам, для їхніх дітей була відкрита школа.

Устилузька земля стала благодатною не тільки для творчості і праці відомого композитора, тут народилась заслужений діяч науки, член - кореспондент Академії медичних наук Олена Хохол. Багато лиха завдала жителям Устилуга перша світова війна, після якої настали довгі роки поневолення. З січня 1940 року Устилуг стає районним центром. Починають працювати шкіряний і цегельний завод, меблева, швейна, хімічна, слюсарна майстерні. Проте 1941 рік знову перериває мирне життя Устилуга, який, як прикордонне місто, один з перших прийняв удар фашистських полчищ. Безприкладним подвигом і життям боронили землю майор Неплюєв, лейтенант Чумовицький, старший політрук Тесля, старшина Пархоменко та інші герої. Руками сотень устилужан відновлювалось в післявоєнні роки місто, знову запрацювали установи, підприємства, організації. Широкі можливості відкрились для Устилуга з набуттям Україною незалежності. Сьогодні Устилуг переживає нову віху в своїй історії. З відкриттям міждержавного переходу Устилуг-Зосин особливо зросла роль міста. Устилуг - це місто, з якого починається знайомство з нашою державою закордонних гостей. Тому в ньому ведуться роботи, щоб місто набуло європейського вигляду, зберігши свої самобутність та традицію. В п’яти кілометрах від м. Володимира - Волинського, на південь, на гористому, лівому березі р. Луги в селі Зимне стоїть величний православний монастир. В 988 році великий князь Володимир прийняв православне християнство з Греції, а охрестивши свій народ, почав будувати церкви, храми та училища. Збудував князь церкви та заложив єпископство у місті Володимирі, котре було назване в честь князя. Село Зимне було тоді пригородом великого міста, де постійно знаходився князь. Князь Володимир положив славний початок. Монастир прославився чудесами від чудотворного образу і святим життям Зимненських ченців. В Зимненському монастирі проживали перші Волинські святі – Стефан (1091-1094р.), І.Амфілохий (1105-1121р.), що були тут єпископами. Побував в Зимненському монастирі і преп.Нестор-літописець, який був постриженником єпископа Стефана і в 1097р. був у Володимирі “смотренія раді училищ і постановленія учителя”. В свій час тут був ігуменом Ніфонт, з часом єпископ Новгородський, продовжувач літопису преп. Нестора від 1116 до 1157рр., славний захисник церковних канонів. В цьому монастирі похоронені два православні Володимирські єпископи: Іосаф і Василій за часу володіння Данила Романовича (1222-1266). Проходили століття, час поклав свою тяжку руку на монастир: церкви приходили в занепад, тільки зусилля православного люду Волині знову поставили його на належну висоту, а був час, коли його навіть зрівнювали з Київським Печерським монастирем і називали Печерським монастирем на Святій Горі. Волиняни прикрашають свій монастир і охоче складають жертви. Особливо відзначаються старовинні православні князівські родини: Курцевичі, Козики, Вишневецькі, Червервертинські, Радзивілли, Сангушки, Киселі і багато інших, які віддали останнє для прикраси храмів. Потім цей монастир переходить під опіку князів Чорторийських. Наближалась унія, чорні хмари затягли чисте небо православ’я. Довго протистояли православні ікони уніатським намаганням захопити монастир і лише 86 років нерівної боротьби монастир приєднали до унії (1682), 113 років цей монастир не був православним. В такому стані монастир перебував до 1795 року, спочатку як парафіяльна церква, а потім як дочірний монастир від Корецького жіночого, його передали православним. У 1861 році відновлено церкви, а в 1892 до Зимненської обителі переведено черниць з Корецького монастиря. Монастир, заснований князем Володимиром, почав заново своє існування, тепер на правах жіночого. 6 вересня 1990 року єпископ Волинський і Луцький Ворфоломій освятив погост, стіни монастиря. Так знову була запалена лампада Зимненського монастиря. І знову, як 195 років тому, його відродження випало на долю корецьких монахинь. Настоятелькою сюди була призначена монахиня Корецького монастиря Стефана (Бандура), а її помічницею монахиня Миколая (Тищук). Після здобуття Незалежності України в місті відкрито міждержавний перехід з Польщею Устилуг-Зосин.


Ще:

Розташоване містечко, як і підказує назва, на впадінні Луги до Бугу між Лугою та Студянкою, і тому мало відігравати значну роль в обороні західних кордонів князівства. Поселення існувало тут ще в епоху міді (ІІІ тис. л. до н. е.) У літописі згадується вперше під 1150 роком, коли Великий князь київський Ізяслав Мстиславич, зять короля Ґейзи, поставив там «на покорм» своїх угорських союзників, але з певністю можна твердити, що Устилуг був у числі Червенських городів, відвойованих Володимиром Великим. До сьогодні збереглося п’ятикутне замчище (ІХ-ХІІІ ст.), оточене валами з битоЇ глини, які висотою не поступаються валам стольного Володимира, прорізане зі сходу, від міста брамою. Від Устилуга Буг стає судноплавним. Правдоподібно, звідси у 1041 р. почав Ярослав похід лодіями на мазовшан на допомогу швагрові Казиміру, одруженому з сестрою Ярослава Добронігою. Після смерти останнього Галицько-волинського князя Юрія ІІ Болеслава Тройденовича у 1340 році Великий князь Литовський Гедимін поставив свого наймолодшого сина Любарта (в хрещенні – Дмитра) Волинським князем. За допомогою Великого князя Литовського Кейстута Любарт оволодів Волинською, Холмською та Белзькою землями. У 1385 році шлюб польської королеви Ядвіги з Великим князем Литовським Ягайлом оформив Кревську Унію Польщі і Литви, підтверджену в 1413 р. у Городлі над Бугом. Свидригайло Ольгердович (в хрещенні православне ім’я Лев, католицьке – Болеслав), Великий князь Литовський (1430-1432) вів невдалу боротьбу з Ягайлом і своїм двоюрідним братом, вірним прихильником Польщі Жигмонтом Кейстутовичем за владу. Після смерти Свидригайла в 1452 р. Великий князь Литовський Казимір Ягайлович скасував Волинське князівство, а за Люблінською унією 1569 р. Волинь відійшла до Польщі. Устилугом володіє до 1545 р. князь Лев Курцевич; з цього славного литовського роду походив відомий православний діяч Єзекиїл Курцевич, архимандрит Запорізького Трахтемирівського монастиря і православний єпископ володимирський з 1620 р. У 1545 р. власником Устилуга стає Я. Крупський; з 1577 р. місто переходить Хелмському каштеляну М. Лисаковському, у XVII ст. ним володіють князі Вишневецькі, у XVIII ст. князі Любомирські. З 1765 року власники спробували перейменувати місто в Ружиямполь але назва не прижилася, протримавшись ледве до кінця XVIII ст. З 1795 року Волинь по Буг – під владою Росії. 26 жовтня 1812 р. на полях між Володимиром і Устилугом відбувається битва між французами і росіянами. Наполеонівське військо відходить на терени Польщі. Географічне положення міста спричинилося до його розвитку. З XVI-XVII ст. насилюється попит на волинську пшеницю, дерево, поташ. На експорті до Европи будується пишнота магнатських палаців і замків – з надвірним військом, возами столового срібла, парками з оранжереями й театрами. Через Устилуг вивозять хліб не лише з Волині. У 40-х роках XVII cт., наприклад, значним експортером хліба був Київський чашник Феліціан Тишкевич. В Устилугу існують великі шпихлірі зерна не тільки купецькі, а й магнатські. Звідси кораблям лягає шлях Бугом на Віслу, до Ґданська, до ганзейських портів Балтики. Дерев’яне місто неодноразово горіло і відроджувалось. Його нищили і загони повстанців Наливайка, і наскоки татар, і сваволя війська. У 1570 р. у місті було 36 димів, крім городників, а після козацьких воєн у 1658 р. місто нараховувало лише 10 димів. Незважаючи на українську руїну 2-ї пол. XVII ст., Північну війну, Устилуг у XVIII ст. не являє ознак занепаду. На французькім плані з початку ХІХ сторіччя на південь від городища видно регулярно розплановане місто. Читається ринкова площа з ратушею, торговими рядами, оточена міщанськими будинками, очевидно, дерев’яними. Розміри площі значні – приблизно 125 х 115 м. Ймовірно, ми ще бачимо на цим плані місто на Магдебурзькім праві, відбудоване після татарського знищення у 1653 р. Безпосередньо на східну сторону Ринкової площі виходить фасад монастиря. Це монастир капуцинів з костьолом , збудований у 1747 р., який був закритий царською владою у 1832 р., в помсту за допомогу польським повстанцям. З цього власне монастиря походив місіонер-капуцин Елізеуш Глембоцький, який в другій половині XVIII cт. сорок років волочив через «Сибір неісходиму» санки зі складаним вівтарем, задовольняючи на канонічних просторах московської Церкви духовні потреби засланців-католиків, яких не бракло за Уралом ще з часів Баторія, і куди Москва, як і тепер, намагалась не допускати католицьке духовенство. Після закриття монастиря костьол став парафіальним. За монастирем з півдня розпланований кватеровий сад площею біля гектара. Перед костьолом невелика площа з розп’яттям, звідки алея приводить до півкруглого квітника перед палацом над крутим берегом Луги, з оточеним стіною кватеровим садом і англійським парком. Правдоподібно, це палац Любомирських – «Містечко … мало колись оздобу з прекрасного палацу дідичів» – писалося у 1867 р. в «Encyklopedyji powszechnej». Три алеї розходились від південного фасаду палацу трьома променями – західний сполучав палац з костьолом, а два позосталих виходили на володимирський шлях, обсаджений подвійними рядами дубів. Кілька 300-літніх пнів від тих алей збереглося. Від старовинного планування Устилуга збереглось лише замчище та брукований володимирський шлях з оновленими однорядними насадженнями. Забудова присунулась ближче до брукованого шосе. Зникло променеве планування, вірогідно, після пожежі 1881 р., яка обернула містечко на попіл – згоріло тоді 130 будинків, коли у 1892 р. їх налічується заледве 125, відбулось радикальне перепланування. Тоді більш як 80% населення складали євреї. Буг обмілів і міжнародна торгівля занепала. Багато мешканців у 1915 році було депортовано до Курської губернії, а в Другу світову війну євреїв поглинув Голокост. На місці Ринкової площі сьогодні – асфальтовий пляц з типовим Будинком культури. На місці костьолу і монастиря, де ще у 1970 році лишались руїни, територія вирівнена і посаджено молоді деревця. Під древнім городищем прикордонники і митники перевіряють авта – діє митний перехід. Кількатисячне прикордонне містечко не заслуговувало більш як кілька рядків в енциклопедіях, якби не було пов’язано з ім’ям митця світової слави –Ігора Стравінського. Він був справжнім громадянином світу, належить рівно Росії, Україні, Швейцарії, Франції, Сполученим Штатам Америки. Завдяки Стравінському музичний фольклор Волині та Поділля через «Петрушку», «Весну священну», «Весіллячко» назавжди залишиться в історії світової музики. У 1889 році приїхав до Устилуга батько композитора, Федір Гнатович Стравінський (1843-1902), відомий оперний співак. Народжений в родинній садибі під Мінськом, колишній випускник Безбородьківського Ліцею в Ніжені, студент юридичного факультету Київського Університету, він, після закінчення Петербурзької консерваторії співав на оперних сценах Києва, Харкова, Одеси, Катеринослава, Петербурга – Маріїнському театрі. Творча діяльність Ігоря Стравінського почалась у будинку Носенків, а продовжувалась у так званій «Старій Мизі», домі, що був побудований в 1907 р. на місці колишньої садиби князів Любомирських. «Особливістю цього дому, що побудований за моїм власним проектом, були два великі коминки з димарями та балкон в бік ріки», – згадував композитор. Збереглись дві столітні алеї, посаджені Ігорем і Гурієм Стравінськими. Зараз у перебудованому до невпізнання у 50-ті роки минулого сторіччя будинку – музична школа і музей композитора. Перед будинком – пам’ятний знак з характерним профілем митця. «...Я проводив там хоч би частину кожного літа. Устилуг був райським куточком для творчости, і я перевіз туди з Петербурга свій великий рояль Бехштейна»,– визнавав композитор. Серед написаних в Устилузі творів – два шедеври, які у 1913-14 роках струснули Парижем: «Весна священна», картини язичеської Руси, з присвятою Ніколаю Реріху, та опера «Соловей». Чи дійде колись до міжнародних фестивалів пам’яті композитора, при тому, що сусідні Володимир, Грубешов, Замостя і Нововолинськ можуть забезпечити гостей необхідним комфортом?